ПІДГРУНТЯ СПРЯМОВАНОСТІ КОНЦЕПЦІЇ

ПІДГРУНТЯ СПРЯМОВАНОСТІ КОНЦЕПЦІЇ

Крошко Ірина Валеріївна

– голова всеукраїнської громадської організації “Український конгрес інвалідів”, консультант комітету ВРУ з питань пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, в.о. директора Загальноосвітнього навчального закладу “Спеціалізована школа “Славія” Життєве кредо: щоб стати успішною, не залишай місця для поразки.
Основний напрямок суспільно-громадської діяльності: загальноосвітня, професійна соціальна адаптація до ринкових умов малозабезпечених верств населення (у тому числі людей з обмеженими функціональними можливостями), їхня соціалізація, консультативний та інформаційний супровід людей з обмеженими функціональними можливостями.
Особисті досягнення: дві вищі освіти з відзнакою, створення та організація закладів освіти та соціальної реабілітації. Розробка та реалізація трьох всеукраїнських суспільних програм: 1) освітньо-трудової реабілітації, соціально-економічної адаптації та інтеграції у суспільство проблемних дітей та молоді “Ай-Болить”; 2) модульне дистанційне загальноосвітнє та професійне навчання людей з обмеженими функціональними можливостями; 3) самореалізація малозабезпечених верств населення (у тому числі людей з обмеженими функціональними можливостями) в Україні.

Кожний член суспільства незалежно від стану здоров’я, кольору шкіри, віросповідань, національної належності хоче вести незалежний спосіб життя, мати право вільно його обирати, жити в універсальному середовищі, законно розраховувати на гарантовані Державою рівні права й соціальні гарантії, які забезпечать можливість людині реалізувати у суспільстві власну значимість на користь своєї сім’ї, користь держави, суспільства, всієї світової спільноти.

Влада у державі повинна забезпечити умови, достатні для того, щоб кожний член суспільства мав можливість створити для себе таке середовище життя, яке б відповідало природним потребам людини як біологічного виду, як незалежної особи, як високоморальної особистості, як члена суспільства з рівними правами та чітко виписаними обов’язками. Найкращим є варіант, спрямований на психологічну стабільність та задоволення людини, коли державою створюються умови для самоудосконалення, самооцінки, самоконтролю, самореалізації, самозайнятості, самофінансування, самоутримання.

Необхідно пам’ятати, що дорогоцінним для людини є лише той продукт, який вона створила власними руками і отримала за це винагороду. У нашому випадку “продуктом власного виробництва” можна назвати життя кожного з нас. Ми є творцями власного життя. І незадоволення від свого становища ми відчуваємо тоді, коли очікувані результати від наданої державою, чи кимось іншим, допомоги не виправдали наших сподівань, бо той, на кого ми розраховували, хто від чистого серця на свій розсуд намагався влаштувати нам достойне життя й добробут, об’єктивно не здатен зрозуміти наших потреб, не переживши подібне. Саме тому задовольнення своїх потреб ми повинні організовувати самостійно. І скільки б для нас не робила влада, скільки б ми не мали пільг, їх завжди буде мало. З усього сказаного напрошується висновок: незадоволення кимось, або чимось - це супутнє явище прояву турботи про нас.

Результативності від державної соціальної політики можна очікувати лише у випадку, якщо вона спрямована на людину не як на об’єкт соціалізації, що породжує вкрай негативне явище – споживацьку позицію більшості малозабезпечених людей та людей з обмеженими функціональними можливостями, а як на рівного партнера, здатного за відповідних умов, визначених чинним законодавством, не тільки повністю себе утримувати, а ще й самостійно створювати для себе на весь період життя власні соціальні гарантії та потурбуватись про нащадків.

До розряду значних недоліків, чи-то серйозних прорахунків, соціальної політики в Україні є відсутність безперервної системи вчасно наданих адаптаційних послуг персональної соціалізації кожного малозабезпеченого громадянина, особливо людей з обмеженими функціональними можливостями, у яких би (послугах) передбачалась психологічна установка на цінність самостійного незалежного життя, створеного власними руками, але, зрозуміло, за допомогою соціальних служб.

Тому, розглядаючи концепцію соціальної політики у державі, яка є головним показником успішності при досягненні позитивних результатів, ВГО “Український конгрес інвалідів” спрямовує діяльність своїх освітньо-соціальних закладів на надання клієнтам реабілітаційних та адаптаційних послуг без вікового обмеження, спрямованих на персональну соціалізацію кожного малозабезпеченого громадянина переважно з обмеженими функціональними можливостями, готового стати рівним партнером цього процесу. Це дає розглядати їх у якості соціального інструменту, який у руках кожного з нас стає знаряддям підготовки до самостійного незалежного життя і знаряддям отримання навичок зробити його керованим і прогнозованим.

Всеукраїнська громадська організація “Український конгрес інвалідів” протягом 11 років займається розробкою новітньої методології побудови соціальної політики в державі стосовно людей з обмеженими функціональними можливостями, а також втіленням інноваційних українських технологій по самореалізації проблемного населення в Україні. Створена Українським конгресом інвалідів Науково-дослідна академія соціальних проектів та інноваційних технологій розроблює суспільні соціальні програми і проекти освітньо-трудової реабілітації, соціально-економічної адаптації та інтеграції у суспільство проблемних дітей, молоді та малозабезпечених верств населення, особливо людей з обмеженими функціональними можливостями, дітей-сиріт, узалежнених, важковиховуваних дітей, молоді, пенсіонерів. У цих програмах і проектах визначальне місце займає позиція учасників діяльності Українського конгресу інвалідів, яка передбачає можливість самостійного активного самовизначення і самостійного досягнення позитивного результату та життєвого успіху людей, які до сих пір державними службовцями сприймались як утриманці суспільства й споживачі. Створивши всі необхідні умови людям з обмеженими функціональними можливостями для самоконтролю, самовдосконалення, самовизначення та самореалізації, суспільство поповниться рівноцінними його членами, які на засадах рівноправ’я самостійно зможуть обирати спосіб життя і самостійно почнуть вирішувати проблему самоутримання.

Досвід показав, що розроблені програми і проекти з успіхом можна поширити й на всі верстви населення, які мають соціальні проблеми: на безробітних, непрацевлаштованих випускників шкіл, ВУЗів, людей без постійного місця проживання, сиріт.

Відсутність державного фінансування уповільнює процес поширення позитивного досвіду в регіонах України. Але значні, хоч і поодинокі через брак фінансів досягнення, вказують на необхідність розгляду запропонованої концепції самореалізації проблемного населення на державному рівні.

У рамках реалізації заходів щодо посилення соціального захисту людей з обмеженими функціональними можливостями необхідно спільно розробити схему підтримки інноваційних пропозицій по втіленню суспільних соціальних програм і проектів освітньо-трудової реабілітації, соціально-економічної адаптації та інтеграції у суспільство проблемних дітей, молоді та малозабезпечених верств населення. Наукові розробки Українського конгресу інвалідів є адаптованими до ринкових умов в Україні і передбачають системний поетапний підхід до процесу соціалізації людей з обмеженими функціональними можливостями протягом всього їхнього життя. У цих наукових розробках врахована можливість стрімкого охоплення процесом соціалізації й інтеграції в суспільство людей з обмеженими функціональними можливостями, причому з відчутною економією фінансів та часу.

Науково-дослідна академія соціальних проектів та інноваційних технологій всеукраїнської громадської організації “Український конгрес інвалідів” вважає за необхідне провести міжнародну наукову конференцію “Інноваційні технології самореалізації неповносправних людей у суспільстві”. Завданням цієї конференції буде необхідність доведення державним органам влади можливості самостійного розв’язання неповносправними людьми проблем здобуття фахової освіти, визначення свого місця на ринку праці (самозайнятість населення) з метою підвищення власного сімейного добробуту за умови створення в Україні належних умов.

Будемо раді, якщо до обговорення позицій соціальної суспільної програми залучаться всі ті, на кого вона спрямована. Ця програма розроблювалась фахівцями-інвалідами, яких не влаштовує злиденне державне утримання і які обирають достойний рівень життя.

П Р Е А М Б У Л А

1. ПРИНЦИП ЛАНЦЮГОВОЇ РЕАКЦІЇ

З моменту виникнення суспільства, а потім і держави, історично склалось так, що людина з обмеженими функціональними можливостями вважалась юродивою і постійно зазнавала гонінь. І, незалежно від зміни форм державності, змінювалась лише ступінь нерозуміння членами суспільства цієї соціальної проблеми. В кращому випадку таку людину жаліли, намагаючись допомогти окремим з них. А в більшості випадків - над ними знущались. Найбільш страшною, нічим невиправданою формою ставлення до людей з обмеженими функціональними можливостями було штучне несприйняття владою та членами суспільства існування проблеми, тобто приховувалась будь-яка інформація стосовно цих людей: суспільство робило вигляд, ніби-то їх взагалі немає. Про це свідчить той факт, що під час панування на Україні радянської влади, лише товариству сліпих та товариству глухих вдалось зайняти більш-менш значне місце у суспільстві.

На жаль, соціальні зміни у суспільстві відбуваються дуже повільно. Тому проблема рівності людей з обмеженими функціональними можливостями ще й сьогодні стоїть гостро і залежить від ступеня відкритості й демократизації цього суспільства. І тільки розуміння владою природності непроголошеного альянсу "ОСОБИСТІСТЬ - СУСПІЛЬСТВО – ВЛАДА – ДЕРЖАВА – НАЦІЯ - СВІТОВА СУСПІЛЬНА ДУМКА" визначає високий рівень демократизації суспільства, здатного вирішувати соціально-економічні проблеми людей з обмеженими функціональними можливостями.

Для визначення шляхів вирішення проблеми необхідно розкласти її на складові:

- створення умов для самоконтролю, самоудосконалення, самовизначення та самореалізації ОСОБИСТОСТІ,
- зміна менталітету СУСПІЛЬСТВА стосовно рівності прав людей з обмеженими функціональними можливостями,
- чітке виконання ВЛАДОЮ покладених на неї функціональних обов`язків і законодавства,
- сприятлива політика в ДЕРЖАВІ, викорінення прихованої дискримінації людей з обмеженими функціональними можливостями в усіх сферах їхньої діяльності,
- участь НАЦІЇ у всебічній демократизації і відкритості національної соціально-економічної політики стосовно цих людей,
- взаємодія КРАЇН при напрацюванні СВІТОВОЇ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ при визначенні достойного місця в світовій спільноті людей з обмеженими функціональними можливостями.

Проблема залишиться невирішеною, якщо чітко не будуть визначені роль і місце кожної складової (ОСОБИСТІСТЬ-СУСПІЛЬСТВО-ВЛАДА-ДЕРЖАВА-НАЦІЯ- СВІТОВА СУСПІЛЬНА ДУМКА), якщо не буде взятий курс на створення діючого альянсу.

В іншому випадку можна розраховувати лише на дуже повільне вирішення окремими регіонами і місцевою владою окремих питань цієї проблеми, що буде залежати лише від особистісних якостей керівників виконавчої влади та розуміння глибини питання службовими посадовцями.

НЕОБХІДНО:

- визначити ступінь участі кожної складової,
- напрацювати сприятливу суспільну думку, яка вплине на зміну менталітету в суспільстві стосовно людей з обмеженими функціональними можливостями,
- об`єднати зусилля влади та громадських об’єднань для створення діючого альянсу,
- розглядати питання лікування, освіти, соціальної достатності, професійної підготовки, працевлаштування, участі в соціально-політичному житті, як цілісний ланцюг, цілісну систему дій ДЕРЖАВИ, що забезпечує цій категорії населення гарантовану Конституцією України рівність прав.

Інакше буде мати місце “ПРИНЦИП ЛАНЦЮГОВОЇ РЕАКЦІЇ”: якщо буде недосконалою (або буде відсутня) хоч одна ланка в “ланцюзі” підготовки інваліда до реалізації власної значимості у суспільстві, то ніякі фінансові, матеріальні, духовні, інтелектуальні, фізичні витрати не принесуть бажаного результату, тобто будуть марними. А частина суспільства як була незадоволена діями ВЛАДИ, так і залишиться такою.

УМОВИ РЕАЛЬНОСТІ ВТІЛЕННЯ ПРОГРАМИ

НЕОБХІДНІСТЬ ЗМІН: держава, дотримуючись положень Конституції України, усвідомлюючи та враховуючи те, що люди з обмеженими функціональними можливостями є рівноправними членами суспільства, виконуючи законодавчі акти України, спрямовує державний курс соціальної політики по відношенню до цих людей на визнання пріоритетними й безсумнівними рівність їхніх прав на вільний вибір способу життя та на необхідність реалізації ними власних здібностей і можливостей з метою досягнення ними рівня самостійного вирішення проблеми всебічного фінансового та матеріального самоутримання.

МОЖЛИВІСТЬ ЗМІН: без усвідомлення всіма гілками влади допущених ними політичних помилок при реалізації соціальної політики по відношенню до людей з обмеженими функціональними можливостями зміни будуть частковими і не принесуть очікуваного результату. Представники влади чисто по-людськи повинні захотіти проводити зміни, що стане початком реформування державної соціальної політики і почнеться вона з такої необхідної сьогодні в державі зміни менталітету по відношенню до людей з обмеженими функціональними можливостями, а також цих людей по відношенню до самих себе не як до утриманців держави і споживачів суспільних здобутків, а як до соціально-активних громадян, здатних самостійно досягати життєвого успіху.

РЕАЛЬНІСТЬ ЗМІН: створення законодавчою та виконавчою гілками влади всіх рівнів передумов і організація проведення реального, а не декларативного із пустопорожнім проголошенням позитивних змін, що не відбулися, реформування соціальної системи адресного задоволення природних потреб людей з обмеженими функціональними можливостями. Цей процес неможливий без активної безпосередньої участі тих, на кого спрямоване реформування, тобто із об’єктів реформування вони повинні стати де-юре і де-факто суб’єктами та співучасниками реформування, що є обов’язковою умовою успішності запланованих соціальних змін і підніме значимість цих людей у суспільстві.

На основі провідного принципу взаємодії держави і інвалідів необхідно організувати реалізацію всеукраїнської суспільної програми "Самореалізація людей з обмеженими функціональними можливостями в українському суспільстві”, яка повинна бути прийнята Урядом і Верховною Радою до виконання, тобто стати державною.

З метою залучення широкого загалу до створення цієї суспільної програми Науково-дослідна академія суспільних інновацій і соціальних проблем “Українського конгресу інвалідів” проводить ряд заходів.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ПРОЕКТУ

Суспільний соціальний проект “Самореалізація неповносправних людей в Україні”, розроблений Академією соціальних проектів та інноваційних технологій всеукраїнської громадської організації “Український конгрес інвалідів” з метою створення спільно з державними представницькими органами відповідних умов для самостійного розв’язання малозабезпеченими верствами населення проблем здобуття фахової освіти, визначення свого місця на ринку праці (самозайнятість населення) для підвищення власного сімейного добробуту шляхом самостійного заробляння грошей, є наслідком накопиченого досвіду в результаті втілення пілотного проекту по розв’язанню проблеми працевлаштування людей з особливими фізичними потребами, психічними розладами та розумовими вадами, розпочатого у вересні 2000 року. В проекті враховані всі необхідні науково обґрунтовані складові суспільної успішності, завдяки чому кожний учасник проекту, створюючи готовий продукт, що має особистісну цінність та суспільну значимість, зможе якомога ширше реалізувати свої здібності та можливості. Після ретельного вивчення проведених серед можливих учасників проекту психологічних тестів, їхньої наступної обробки та аналізу отриманих результатів автори в проекті врахували необхідність обов’язкового проведення освітньо-трудової з елементами фізичної реабілітації, психологічної й соціально-економічної адаптації до умов ринкової економіки та інтеграції в активне суспільне середовище.

Головною перевагою цього соціального проекту є те, що його учасники виступають не як пасивні споживачі державних послуг та пільг, а як активні рівноправні партнери суспільства та конкурентноздатні фахівці обраної галузі народного господарства. На жаль, розвинені, цивілізовані держави світу бачать своїм обов’язком відносно неповносправних людей забезпечувати їх достатнім матеріальним рівнем шляхом надання різноманітних пільг, дотацій, субсидій та соціальних послуг, що обмежує можливості такій людині самостійно приймати рішення, вільно обирати спосіб життя і вести активну комерційну та суспільну діяльність. Тому визначальною особливістю цього українського суспільного проекту є те, що держава, дотримуючись положень Конституції України, створивши всі необхідні умови неповносправним людям для самоконтролю, самовдосконалення, самовизначення та самореалізації, повертає суспільству рівноцінного його члена, який на засадах рівноправ’я самостійно обирає спосіб життя і самостійно вирішує проблему підвищення власного сімейного добробуту. В цьому проекті вперше серед розвинених, цивілізованих держав світу враховується можливість самостійного активного самовизначення і самостійного досягнення позитивного результату та життєвого успіху людей, які до сих пір державою визначались як утриманці суспільства й споживачі. Проект здатний суттєво вплинути на неповносправну людину, як на рівноправного члена суспільства, який має виконувати свої обов’язки по відношенню до держави й суспільства, що створить передумови для поступової змінити ставлення членів суспільства до цих людей як до рівноправних партнерів.

Проект включає в себе створення:

багаторівневих програм та посібників теоретичного та практичного дистанційного фахового навчання,
матеріально-технічної бази для реалізації проекту й опанування його учасниками обраного фаху,
робочих місць та забезпечення учасників проекту необхідним обладнанням та витратними матеріалами,
умов для реалізації товарів, послуг (за безпосередньою участю місцевих органів влади)
та визначення відповідної інфраструктури у кожному регіоні для полегшення учасникам проекту завершити цикл по виготовленню, реалізації продукції, послуг та отримання грошової винагороди за виконану роботу на умовах максимальної самозайнятості.

Проектом передбачено, що Україна як самостійна і незалежна держава, що є учасником виконання всіх міжнародних норм та актів по відношенню до неповносправних людей, створює відповідні соціальні умови, коли особистість з обмеженими функціональними можливостями має рівні передумови для реалізації власної значимості (власного самовизначення і самореалізації власних здібностей) на користь собі та іншим членам суспільства.

Реалізовуючи цей проект, держава Україна за короткий термін, поступово замінюючи пільги необхідними державними послугами, визначеного встановленого рівня для забезпечення кожної конкретної неповносправної людини відповідно до його вільного вибору способу життя, розв’яже проблему фахової освіти цих людей та проблему їхнього працевлаштування. Проект у кінцевому результаті, виконуючи головну свою мету - здобуття фахової освіти та працевлаштування, замикає ланцюжок соціальної системи державних послуг по відношенню до неповносправних людей, яка передбачає проведення освітньої з елементами фізичної реабілітації, потім трудової реабілітації з використанням психологічних тренінгів, які повною мірою забезпечать соціальний адаптаційний процес і полегшать інтеграцію цих людей у суспільство.

Досвід показав, що проект з успіхом можна поширити й на інші верстви населення, що мають соціальні проблеми: безробітні, непрацевлаштовані випускники шкіл, вузів, люди без постійного місця проживання, сироти тощо, і продовжити розроблювати його з урахуванням особливостей та потреб цієї категорії населення.

Ірина КРОШКО, голова ВГО “Український конгрес інвалідів”

Опубликовано «ПЧ» №8/ 2004