УКРАЇНА
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 819/1243/13-a
"05" червня 2013 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Хрущ В. Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Мельника А. А.,
представника позивача - Крошко І. В.,
представника відповідача - Андрухіва Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за адміністративним позовомГромадської організації "Український конгрес інвалідів" до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ :
Громадська організація "Український конгрес інвалідів" звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, та просить суд зобов'язати відповідача:
- виправити формулювання у абзаці четвертому листа №13/2611 від 18.04.2013 року відповідно до Цивільного кодексу України та коментарів до Цивільного кодексу України, вказавши, що договір позички не є договором оренди;
- відіслати виправлені листи до всіх адресатів, куди були спрямовані відповіді, і вподальшому писати у відповідності до норм Цивільного кодексу України .
Позовні вимоги мотивовано тим, що УМВСУ в Тернопільській області листом №13/2611 від 18.04.2013 року було повідомлено Громадській організації "Український конгрес інвалідів" про розгляд звернення Голови депутатської фракції Політичної партії "Удар" Кличка В.В. та народного депутата України Розенка П.В. щодо неправомірних дій з боку працівника УДАІ УМВС України в Тернопільській області Вишневського С.Ф. та визнання Висновків про матеріально-технічну базу відокремленої філії закладу "Загальноосвітній навчальний заклад "Спеціалізована школа "Славія"" від 30.11.2012 року такими, що не відповідають діючим нормам права. Позивач не погоджується із тим, що в абзаці четвертому вищенаведеного листа №13/2611 від 18.04.2013 року відповідач зазначив, що: «... адже договір оренди, відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, є зобов'язання наймодавця передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Існує, як різновид оренди, договір позички, до якого, згідно ч. З ст. 827 ЦКУ, застосовуються положення глави 58 ЦКУ «Найм (оренда)». Позивач вважає, що визначення відповідачем у вказаному абзаці поняття «договору позички» як різновиду «договору оренди» - є неправильним тлумаченням Цивільного Кодексу України та коментарів до нього, а також вводить в оману адресатів, яким направлені ці листи.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову та пояснив, що лист УМВС від 18.04.2013 року №13/2611 не набуває статусу рішення в розумінні пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, не є правовим актом індивідуальної дії, а тому такий лист не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, не носить обов'язкового характеру та не породжує жодних правових наслідків, та не призводить до порушення прав позивача у публічно-правових відносинах. Натомість вказаний лист містить лише позицію УМВСУ в Тернопільській області щодо порушених у зверненні питань, і така позиція відповідача - не може змінюватись в залежності від погодження чи непогодження із нею адресатом, якому було адресовано відповідний лист, в тому числі і в судовому порядку. Просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на те, що оскільки Управлінням МВСУ в Тернопільській області не порушувались права позивача, то і правові підстави для задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача в порядку пункту 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України вчинити ті дії, про які просить позивач, - відсутні.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до Статуту, затвердженого 25.04.20013 року рішенням загальних зборів Всеукраїнської громадської організації "Український конгрес інвалідів" (протокол №1 від 28.001.22002 року), зареєстрованого за №10661050001003831, - Громадська організація "Український конгрес інвалідів" є засновником підприємства «Загальноосвітній навчальний заклад «Спеціалізована школа «Славія» - загальноосвітнього навчально-виховного, соціально-реабілітаційного закладу 1-3 ступенів для дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями.
Листом №13/2611 від 18.04.2013 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області повідомило позивача - Громадську організацію "Український конгрес інвалідів" про розгляд звернення Голови депутатської фракції Політичної партії "Удар" Кличка В.В. та народного депутата України Розенка П.В. щодо неправомірних дій з боку працівника УДАІ УМВС України в Тернопільській області Вишневського С.Ф. та визнання Висновків про матеріально-технічну базу відокремленої філії закладу "Загальноосвітній навчальний заклад "Спеціалізована школа "Славія" від 30.11.2012 року такими, що не відповідають діючим нормам права.
У абзаці четвертому вищезазначеного листа наведено наступне:
«Під час перевірки матеріально-технічної бази школи «Славія», яка здійснювалася 14 та 30 листопада 2012 року працівниками ВРЕР ДАІ м.Тернопіль, Тернопільського, Підволочиського, Збаразького та Зборівського районів, підпорядкованого УДАІ УМВС України, Ви надали договори користування класами та майданчиками, які суперечать вимогам вищевказаного спільного наказу. На підставі цього у висновку за наслідками перевірки зазначено, що матеріально-технічна база не відповідає п.1.2. Вимог до навчальних закладів, які здійснюють підготовку водіїв. Дії працівників ВРЕР ДАІ м.Тернополя, Тернопільського, Підволочиського, Збаразького та Зборівського районів під час перевірки не виходили за межі чинного законодавства та були неупередженими, адже договір оренди, відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України, є зобов'язання наймодавця передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Існує, як різновид оренди, договір позички, до якого, згідно ч.З ст.827 Цивільного кодексу України, застосовуються положення глави 58 Цивільного кодексу України «Найм» (оренда)».
Позивач, звертаючись до суду із даним позовом вважає, що відповідач в даному випадку підмінив поняття «договір оренди» поняттям «договір позички», які відповідно до Цивільного Кодексу України мають суттєві різниці, що, в свою чергу, вводить в оману адресатів, яким направлені листи. У зв'язку з цим позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити дії, визначені у позовних вимогах.
Розглядаючи дану справу, суд звертає увагу на те, що в даному спорі питання про скасування або визнання нечинним листа Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області №13/2611 від 18.04.2013 року (як рішення суб'єкта владних повноважень) - позивачем не порушується.
Натомість, позивачем лише заявляються вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, тобто, на вирішення судом ставляться вимоги, можливість заявлення та вирішення яких передбачена пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, крім інших, може містити вимоги про: зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Отже, з наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Тобто, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, та зазначає спосіб, у який, на його думку, такі права може бути відновлено.
При цьому, суд бере до уваги те, що право на звернення до суду з адміністративним позовом не є тотожним праву вимоги, належність якого позивачу має бути ним доведена та обґрунтована.
Разом з тим, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку. А тому дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень (у разі бездіяльності - відповідні дії повинні, або не вчинюються суб'єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції), та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.
Тому, суд виходить з того, що оцінка можливості вирішення спору у той спосіб, у який його просить вирішити позивач, - може бути надана адміністративним судом, з урахуванням критеріїв та вимог, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищезазначені норми чинного процесуального законодавства, вирішуючи спір у цій справі по суті, з урахуванням встановлених фактичних обставин, долучених до матеріалів справи письмових доказів та пояснень сторін в судовому засіданні, - суд вважає за необхідне перш за все з'ясувати питання про права та інтереси позивача, про те, чи були вони порушені у сфері публічно-правових відносин з боку Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області при інформуванні позивача листом №13/2611 від 18.04.2013 року про розгляд звернень народних депутатів, - оскільки саме від наведеного питання залежить можливість задоволення судом позову у той спосіб, у який просить позивач, та, відповідно і вирішення судом питання про наявність чи відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача в порядку адміністративного судочинства вчинити відповідні дії.
Так, у ході розгляду даної справи встановлено, що лист Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області №13/2611 від 18.04.2013 року - за своєю правовою природою, хоча і має індивідуальний характер (адресований позивачу), проте, - є лише повідомленням позивача про розгляд депутатських звернень по суті порушених у них питань і лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки за депутатськими зверненнями, тобто, носить інформативний характер для позивача.
При цьому, суд звертає увагу на те, що як поняття договору оренди, так і поняття договору позички - визначаються лише законом, в даному випадку - Цивільним кодексом України, який, у відповідності до положень статті 8 Конституції України, є законом прямої дії. І саме законодавче визначення понять даних договорів, зважаючи на закріплений законом принцип верховенства права, - підлягає застосовуванню у всіх правовідносинах, які виникають між суб'єктами з приводу укладання таких договорів.
В той же час, при наявності законодавчого визначення понять договору оренди та договору позички, - висловлення відповідачем, в залежності від його власного розуміння положень кодексу та норм статей, власної думки з приводу того, що як різновид оренди існує договір позички (до якого згідно з ч.3 ст. 827 Цивільного кодексу України, застосовуються положення глави 58 Цивільного кодексу України «Найм (оренда)»), - не є тлумаченням ним норм закону, не може бути визнане порушенням законодавства, оскільки ніякого впливу на права чи обов'язки будь-яких осіб у сфері будь-яких публічно-правових відносин - така думка не має.
При цьому, самі висновки відповідача, викладені у листі, який, як зазначено вище, був надісланий на адресу Громадської організації "Український конгрес інвалідів" з метою додатково інформувати позивача про розгляд депутатських звернень, - є висновками, зробленими відповідачем за результатами оцінки ним, з врахування його особистої думки, питань, порушених у зверненнях народних депутатів, зокрема, щодо відповідності дій працівника УДАІ УМВС України в Тернопільській області Вишневського С.Ф. та складених ним висновків про матеріально-технічну базу відокремленої філії закладу "Загальноосвітній навчальний заклад "Спеціалізована школа "Славія" від 30.11.2012 року нормам законодавства.
Суд також зазначає, що лист №13/2611 від 18.04.2013 року та думка відповідача, викладена в ньому, - не мають сили ані нормативно-правового акта, ані рішення суб'єкта владних повноважень, - а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єктів владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.
В той же час, одержання відповіді, наданої листом №13/2611 від 18.04.2013 року, яка містить власне розуміння відповідачем окремих положень законодавства, яке є відмінним від розуміння позивача, - не створює для Громадської організації "Український конгрес інвалідів" юридичних наслідків у формі прав чи обов'язків, безпосередньо не впливає на реалізацію прав та інтересів позивача у правовідносинах з іншими суб'єктами владних повноважень, які виникли з приводу реалізації Громадською організацією "Український конгрес інвалідів" всеукраїнського суспільного соціально-освітнього проекту «Запровадження суспільної форми освіти для організації процесу виховання персональної відповідальності дітей та молоді за дотриманням норм Закону України «Про дорожній рух» та для проведення профілактики інвалідності внаслідок ДТП», не спонукає ані Громадську організацію "Український конгрес інвалідів" ані інших суб'єктів до вчинення якихось дій зараз чи в майбутньому, та не призводить до погіршення становища позивача чи обмеження його у вчиненні яких-небудь дій.
Більше того, вказаний лист №13/2611 від 18.04.2013 року - не є та не може бути підставою і для прийняття вподальшому Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області будь-якого владного управлінського рішення, яке б могло вплинути (породити, змінити або припинити) на права чи інтереси позивача.
Водночас, суд вважає за доцільне звернути окрему увагу також на те, що коментарі до Цивільного кодексу України, у відповідності до яких позивач просить зобов'язати відповідача виправити формулювання у абзаці четвертому листа №13/2611 від 18.04.2013 року, - не є ані законом, ані підзаконним актом, ані актом індивідуальної дії, не мають юридичної сили, та в розумінні статті 8 Конституції України - не є обов'язковими для виконання на території України, натомість, такі коментарі - є лише результатом професійно-правового доктринального тлумачення норм права (Цивільного кодексу України) їх авторами.
Вищезазначене свідчить про те, що коментарі до Цивільного кодексу України - не відносяться до чинного законодавства України, а, відтак, - не можуть бути покладені в основу для зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії та розуміти норми закону саме так, як її трактують автори коментарів, або ж так, як їх розуміє інша особа.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що ані при зверненні до суду з вимогами, передбаченими пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, ані у ході всього розгляду даної справи позивачем не доведено існування обставин, які б підтверджували наявність правових підстав для зобов'язання відповідача виправити формулювання у листі №13/2611 від 18.04.2013 року. Позивачем не наведено та не конкретизовано норм закону, які б надавали можливість дійти до висновку про необхідність захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин у той спосіб, у який він просить, та для захисту яких в порядку адміністративного судочинства, обов'язковою передумовою є саме протиправність вчинених відповідачем у сфері публічно-правових відносин дій, бездіяльності чи прийнятих рішень.
Так, твердження представника позивача про недотримання відповідачем Конвенції ООН про права інвалідів (яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13.12.2006 року і набула законної сили з 03.05.2008 року), Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та на дискримінацію інвалідів у їх бажанні втілювати соціально-освітній проект відповідно до Закону України "Про дорожній рух" - не знайшли свого підтвердження жодними належними та допустимими доказами.
Так само як не знайшли підтвердження належними та допустимими доказами і посилання позивача на те, що задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача виправити формулювання абзацу четвертого листа №13/2611 від 18.04.2013 року - вплине на можливість захисту інтересів Громадської організації "Український конгрес інвалідів" та реалізації її законних прав у сфері публічно-правових відносин, в тому числі і тих, які стали підставою для звернення до народних депутатів.
Натомість, представником відповідача у ході розгляду справи спростовано посилання позивача на порушення його прав, та доведено, що при повідомленні Громадської організації "Український конгрес інвалідів" про результати розгляду депутатських звернень листом №13/2611 від 18.04.2013 року, - жодних прав позивача порушено не було, а відтак, - відсутні і правові підстави для зобов'язання УМВС України в Тернопільській області вчинити ті дії, про які просить позивач, а саме: для зобов'язання внести виправлення у абзац четвертий вищезазначеного листа, шляхом зазначення, що договір позички не є договором оренди, тобто, викласти вказаний абзац так, як цього хоче позивач, змінивши власну думку в залежності від бажання позивача.
Враховуючи те, що думка відповідача, викладена в абзаці четвертому листа №13/2611 від 18.04.2013 року, не встановлює для позивача будь-яких прав чи обов'язків, а також не змінює їх, а також те, що думка та висновки кожної особи - є її власними думками та висновками, і особа не може бути примушена змінити їх в залежності від того, як цього хоче інша особа, в тому числі і в судовому порядку, - суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав є неналежним.
Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин, відсутність порушень прав та законних інтересів позивача у публічно-правовому спорі, - суд приходить до висновку, що заявлені Громадською організацією "Український конгрес інвалідів" в порядку пункту 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України позовні вимоги про зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області виправити формулювання у абзаці четвертому листа №13/2611 від 18.04.2013 року відповідно до Цивільного кодексу України та коментарів до Цивільного кодексу України, вказавши, що договір позички не є договором оренди - задоволенню не підлягають.
Що ж стосується позовних вимог Громадської організації "Український конгрес інвалідів" про зобов'язання відповідача надіслати виправлені листи до всіх адресатів, куди були спрямовані відповіді, і вподальшому писати у відповідності до норм Цивільного кодексу України, - суд керується наступним.
Так у ході розгляду справи позивачем не було доведено того, що той самий лист з тим самим змістом був адресований і в подальшому направлений саме Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області також будь-яким іншим адресатам, в тому числі народним депутатам.
Жодних даних про інших одержувачів листів з тим самим змістом, із належними доказами на підтвердження їх отримання відповідними адресатами, - позивач суду не надав.
Більше того, не надано суду і доказів непогодження будь-яких інших осіб зі змістом таких листів, навіть у випадку їх отримання, а також - доказів уповноваження Громадської організації "Український конгрес інвалідів" на право представництва у суді інтересів будь-кого з таких осіб-адресатів з даного приводу.
При цьому суд зазначає, що будь-яка особа, яка вважає, що Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області порушено її права та інтереси, - має право самостійного звернення до суду з відповідним позовом.
Доказів такого звернення інших осіб за захистом своїх прав та необхідності такого звернення - позивачем суду не надано.
З урахуванням того, що позивач просить суд зобов'язати відповідача направити виправлені листи до всіх адресатів, куди були спрямовані відповіді, тобто, ставить питання про зобов'язання вчинити дії, які самі по собі не стосуються прав або охоронюваних законом інтересів самого позивача у сфері публічно-правових відносин, - суд дійшов висновку про необхідність відмови і у задоволенні вказаних позовних вимог.
Що ж стосується питання захисту прав позивача на майбутнє, то суд зазначає, що у відповідності до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист виникає з моменту, коли в особи виникають підстави вважати її права, свободи або інтереси порушеними. Тобто, судовому захисту підлягають лише ті права чи інтереси особи, які, можливо, вже є порушеними на момент звернення такої особи до суду з окремим позовом, а не порушення прав особи, які, на її думку, можливо, будуть мати місце в майбутньому з боку відповідача, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Виходячи з того, що оскільки судове рішення жодним чином не може регулювати суспільні відносини, які, можливо, виникнуть в майбутньому, а виступає лише наслідком чинного правового регулювання та спрямоване на відновлення саме порушених прав, свобод та інтересів, і не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин, - суд приходить до висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про зобов'язання відповідача вподальшому писати у відповідності до норм Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, а також заперечення проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, під час розгляду даної справи довів, що оскільки лист УМВС від 18.04.2013 року №13/2611 не набуває статусу рішення в розумінні пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, не спричиняє виникнення для позивача будь-яких прав і обов'язків, не носить обов'язкового характеру та не породжує жодних правових наслідків, та у даному випадку не призводить до порушення прав позивача у публічно-правових відносинах, а позиція відповідача, викладена у вищезазначеному листі - не може змінюватись в залежності від погодження чи непогодження із нею Громадської організації "Український конгрес інвалідів", - то правові підстави для задоволення заявлених у порядку пункту 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України позовних вимог про зобов'язання в судовому порядку Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області вчинити дії у той спосіб, у який просить позивач, - відсутні.
Доводи, викладені позивачем у позовній заяві та пояснення, надані його представником під час розгляду справи, - наявності підстав для захисту прав Громадської організації "Український конгрес інвалідів" шляхом задоволення позовних вимог, - не доводять, та вищевикладених висновків суду - не спростовують.
Таким чином, позовні вимоги - є необґрунтованими, не підтверджені матеріалами справи та не доведені у судовому засіданні, а тому - не підлягають задоволенню, з підстав, що викладені вище.
У відповідності до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства - питання про судові витрати у даній справі судом не вирішується.
Керуючись положеннями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову Громадської організації "Український конгрес інвалідів" до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
/Постанова в повному обсязі складена 10.06.2013 року/.
Головуючий суддя Хрущ В. Л.
Копія вірна:
